Виступи на засіданнях методичних об'єднань





Шляхи підвищення орфографічної грамотності учнів


Грамотність - слово багатозначне. У пошире­ному розумінні воно означає насамперед на­писання слів і речень без помилок, згідно з існу­ючими нормами правопису, які відповідають уста­леним нормам сучасної літературної мови.
Одна із складових загальної культури людини є її орфографічна та пунктуаційна грамотність. Уміти грамотно писати - життєва необхідність. Грамотна людина без труднощів напише заяву чи листа, зано­тує почуте або прочитане. Вона, безперечно, скрізь працюватиме краще, продуктивніше. А це те, чого потребує сучасна Україна, якій потрібні грамотні фахівці в усіх галузях державної діяльності. Тому вчителям, а словесникам передовсім, треба дома­гатися, щоб наші учні були освіченими, грамотними людьми, достатньою мірою ознайомленими з бага­тими скарбами української мови і могли практично використовувати їх. Запорука успіху вчителя-словесника в цій справі - вироблення системи навчан­ня грамотного письма.
Дуже важко українській мові в сучасному зруси­фікованому суспільстві стати загальновживаною в усіх сферах життя. Проїжджаючи у транспорті чи проходячи вулицями міста, звертаєш увагу на виві­ски, реклами, афіші, назви магазинів. Місто рясніє чужомовними назвами. І (мабуть, це вже професій­не) часто-густо впадають в око слова, у написанні яких допущені помилки: "діскотека" (дискотека), "евріка" (еврика), "більярд" (більярд), "товари по самих низьких цінах" (товари за найнижчими цінами), "найкращих побажань" (найкращих побажань), "зобов'язаний" (зобов'язаний) та ін. Мимоволі думаєш, що писав цю афішу чи рекламу колишній учень, яко­го словесникові не вдалося навчити грамотного письма. Проте кожен випускник загальноосвітньої школи, а тим паче ліцею чи гімназії, має бути гра­мотною людиною. Це безсумнівно. А ось досягти цього не так то й легко. Звичайно, багато залежить від самого учня, однак майстерність учителя відіграє чи не вирішальну роль, тому що він не тільки вчить, а й повсякденно спонукає учня підвищувати мовну грамотність.
Вивчаючи зі школярами правопис, ми зустрічає­мося з великими труднощами. Словесник насам­перед вимагає знання теорії мови - так диктує про­грама. Та щоб забезпечити грамотність, самого лише знання правил не досить, потрібна також різноманітна й ефективна практика письма, вико­нання навчально-тренувальних вправ, які мають виробити навички безпомилково і швидко застосо­вувати вивчені правила, працювати свідомо, адже правописна практика взаємопов'язана з постійним мисленням.
Передумовою правильного виконання різних видів завдань є стійка увага. Розсіяність - харак­терна психологічна особливість підлітків. Тому-то учнів насамперед слід привчати слухати, систе­матично й наполегливо виробляти вміння зосере­джуватися під час будь-якої письмової роботи. Проте одних словесних спонукань не досить. Для цього потрібні різноманітні, добре підготовлені навчальні завдання, які активізували б думку учня. Крім того, кілька робіт учитель має перевірити, на оцінку під час уроку, чим стимулюватиме дітей ви­конувати завдання уважно, з почуттям відповідаль­ності.
Серед різноманітних засобів, що застосовують­ся у школі для досягнення глибоких знань учнів з мови, дуже важливе місце відводиться роботі вчителя над виправленням помилок. Про порядок ве­дення й перевірку шкільних зошитів говориться у програмі з української мови: від учителя вимагаєть­ся перевіряти зошити, в яких виконуються на­вчальні класні й домашні роботи у 5-му класі - після кожного уроку в усіх учнів протягом першої чверті, з другої ж чверті у 5-9-х класах - після кожного уроку тільки в слабких учнів, у решти - не всі роботи, а найважливіші, але з таким розрахунком, щоб раз на тиждень перевірялися зошити всіх. Практика переконує: словесник має регулярно забирати для перевірки зошити як з класними, так і домашніми роботами. Така систематична фронтальна пере­вірка спонукає школярів завжди пам'ятати, що кож­на робота може бути перевірена й оцінена вчите­лем.

Я у своїй роботі не обмежуюся лише власною перевіркою виконання учнівських робіт, а й викорис­товую самоперевірку, взаємоперевірку, привчаючи таким чином школярів критично ставитися до своїх помилок і помилок товаришів.
Серед багатьох прийомів виправлення орфо­графічних і пунктуаційних помилок найефективні­шими є ті, які допомагають дітям усвідомити допу­щені ними помилки в письмових роботах різного виду й позбутися їх. Так, у зошиті слабкого учня за­креслюю написане неправильно і зверху подаю пра­вильний варіант, у роботі сильного учня - просто підкреслюю, а виправляю лише помилки на ще не вивчені правила. Підкреслюю помилки за встанов­леним принципом, а саме: орфографічні - двічі (на полях ставлю (І), пунктуаційні - один раз (на по­лях - V), стилістичні - хвилястою лінією (в окремих випадках на полях пишу пояснення). Пропущені розділові знаки ставлю сама, зайві -закреслюю. При неправильному розташуванні слів у реченні над словами ставлю цифри, визначаючи ними по­слідовність.
Не кожне порушення орфографічних чи пунктуа­ційних правил вважаю помилкою. Адже й орфо­графічні, й пунктуаційні помилки бувають грубі та негрубі. Не врахувавши це, ми не зможемо об'єктив­но оцінити рівень грамотності учнів, правильно організовувати їхню подальшу роботу.
Велике значення має для учня оцінка за викона­не завдання, адже це важливий стимул у вивченні мови. Тому, виправляючи помилки, беру до уваги, в якій роботі вони допущені: у тренувальній, письмовій з розвитку зв'язного мовлення чи в контрольній. Окрім того, до кожного учня застосовую індивідуаль­ний підхід, зважаю на його здібності, ставлення до навчання взагалі й до вивчення мови зокрема. Це допомагає мені підвищувати грамотність навіть у найслабших учнів. Вважаю за доцільне зазначити, що як би не було важко вчителеві, виконані учнями письмові роботи будь-якого типу мають перевіряти­ся до наступного уроку, поки у свідомості учня "свіжі" спогади про те, що він писав і як писав.
Програмою передбачено спеціальні уроки ана­лізу письмових робіт та роботи над помилками. Вони дають бажаний ефект лише тоді, коли така робота проводиться в певній системі, коли увесь матеріал згрупований, а послідовність уроку та методичні прийоми добре продумані.
Робота над помилками проводиться в зошитах, де виконувалися завдання.
Найповнішу картину успішності учнів дають на­писані ними перекази і твори, бо саме вони потре­бують активного творчого застосування у мовній практиці здобутих знань, умінь, навичок. У таких роботах мовні помилки поділяються на: орфо­графічні, пунктуаційні, граматичні (словотворчі - будова і творення слів; морфологічні - зміна форм слів; синтаксичні - будова словосполучень і речень), лексичні і стилістичні.
У боротьбі за високу грамотність важливо, щоб робота вчителів-словесників була підтримана всіма педагогами школи, щоб усі вчителі-предметники виробляли в учнів навички логічно, послідовно, чітко й грамотно висловлювати свої думки усно й на письмі, збагачували мову учнів науковими терміна­ми зі свого фаху. Для досягнення цієї мети вчитель повинен передовсім стежити за власною як усною, так і писемною мовою, багато читати, частіше звер­татися до словника.
Ефективним засобом підвищення мовної грамот­ності учнів, а також їхнього мовленнєвого розвитку є позакласні заходи і уроки з позакласного читання. Шкільні програми з літератури передбачають також твори для самостійного читання. Важливе не тільки саме прочитання рекомендованого твору, а й думки та почуття, які він викликає. Тому періодично про­воджу письмові роботи за творами з позакласного читання.
Слід зазначити й таке: грамотність учнів відчут­но зросте, якщо адміністрація школи постійно конт­ролюватиме роботу з учнівськими зошитами з усіх дисциплін, ведення школярами щоденників, клас­ними керівниками - класних журналів, особових справ, якщо проводитимуться декади української мови у школі, виставки кращих учнівських зошитів та творчих робіт учнів, активно працюватиме шкільна преса, діти відвідуватимуть театри, музеї з наступ­ним їх обговоренням. Усі ці заходи разом збагатять лексичний запас учнів, зроблять їхню мову багат­шою і яскравішою.
 

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД У НАВЧАННІ ШКОЛЯРІВ:
СУТЬ, ПЕРСПЕКТИВИ, ПРОБЛЕМИ

Поняттям «компетентність» українська освіта оперує в значенні, запропонованому європейськими країнами. Експерти започаткованої 1997 р у рамках Федерального статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої статистики США і Канади програми «DеSеСо» («Визначення та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади»)  визначають поняття компетентності (соmpetency) як здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Компетентність  ґрунтується на знаннях і вміннях, але ними не вичерпується, обов’язково охоплюючи особистісне ставлення до них людини, а також її досвід, який дає змогу ці знання «вплести» в те, що вона вже знала, та її спроможність збагнути життєву ситуацію, у якій вона зможе їх застосувати. Таким чином, кожна компетентність побудована на поєднанні  пізнавальних ставлень і практичних навичок, знань і вмінь, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, тобто усього того, що можна мобілізувати для активної дії.
      Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами  до навчання, як
  • особистісно орієнтований (оскільки потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти);
  • діяльнісний (тому що може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі  виконання конкретним учнем певного комплексу дій). 
   Перехід до компетентнісного підходу означає переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі, у зміщенні акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати  досвід успішних дій у конкретних ситуаціях, на організацію освітнього процесу на основі тверезого урахування затребуваності навчальних досягнень випускника школи в суспільстві, забезпечення його спроможності відповідати реальним запитам швидкозмінюваного ринку й мати сформований потенціал для швидкої безболісної адаптації як у майбутній професії, так і в соціальній структурі. Перспективність компетентнісного підходу полягає в тому,  що він передбачає високу готовність випускника школи до успішної діяльності  в різних сферах.
     Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти зазначено в Державних стандартах освіти, його реалізовано в «Критеріях навчальних досягнень». Під поняттям компетентнісний підхід розуміють спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових (базових, основних, надпредметних) і предметних компетентностей особистості.
    Серед визначених педагогами ключових компетентностей  основними є такі:
  • навчальна (вміння здобувати інформацію з різноманітних джерел різними способами, виділяти головне, аналізувати, оцінювати, використовувати на практиці; складати алгоритм навчальної діяльності; здійснювати навчальну діяльність у взаємодії; прогнозувати результат такої діяльності, докладати зусилля до його досягнення; формулювати, висловлювати, доводити власну думку; здатність навчатися протягом усього життя, підвищувати професійний рівень);
  • здоров’язберігаюча компетентність (здатність зберігати фізичне, соціальне, психічне та духовне здоров’я – своє та інших людей);
  • соціальна компетентність (здатність до співробітництва в групі та команді, мобільність, уміння адаптуватись і визначати особисті цілі та виконувати різні ролі й функції в колективі, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти індивідуальних і колективних дій; уміння визначати й реалізовувати мету комунікації в залежності від обставин; підтримувати взаємини; розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях);
  • загальнокультурна компетентність (спроможність аналізувати й оцінювати досягнення національної, європейської та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному й духовному контексті сучасного суспільства; знати рідну й іноземні мови, інтерактивно їх використовувати; опановувати моделі толерантної поведінки, створювати умови для конструктивної співпраці в умовах культурних, мовних і релігійних відмінностей між людьми та народами; застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему загальнолюдських цінностей);
  • компетентність щодо інформаційних і комунікативних технологій (уміння використовувати джерела інформації, зокрема ІКТ, для власного розвитку, технічна компетентність, уміння раціонально використовувати комп’ютер для пошуку, опрацювання й систематизації, зберігання й передавання  інформації, оперувати технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства);
  • громадянська компетентність (здатність орієнтуватися в проблемах суспільно-політичного життя, здійснювати захист своїх громадянських прав та інтересів; взаємодіяти з органами державної влади на користь собі й суспільству);
  • підприємницька компетентність (співвідносити власні економічні інтереси з наявними матеріальними, трудовими й природними ресурсами, інтересами інших людей та суспільства; бути готовим активно діяти, організовувати власну трудову й підприємницьку діяльність і працю колективу; змінюватись і пристосовуватись до нових потреб ринку праці; оцінювати власні професійні можливості та здібності; складати й  реалізувати плани підприємницької діяльності, приймати економічно обґрунтовані рішення; презентувати інформацію про результати власної економічної діяльності)
     Ключові компетентності досягаються  в процесі навчання через усі без винятку предмети й виховні заходи. Проте за набуття ключових компетентностей відповідальна не тільки школа: на їх формування впливають сім’я, масмедіа, релігійні та культурні організації.
      Набуття особистістю необхідних ключових компетентностей важливе для неї, оскільки вони сприяють:
    • участі в створенні демократичних засад суспільства;
    • соціальному взаємопорозумінню та справедливості;
    • дотриманню прав людини й автономії всупереч глобальній нерівності та нерівним можливостям.
    Ключові компетентності є змінними, вони залежать від пріоритетів суспільства, цілей освіти, а відтак мають рухливу й перемінну структуру. Крім того, на відбір ключових компетентностей впливають суб’єктивні чинники, пов’язані з самою особистістю. Зарубіжні експерти виділяють таку основну рису ключових компетентностей: вони мають бути сприятливими для  всіх членів суспільства, відповідними всім людям незалежно від статі, віку, раси, класу, культури, сімейного стану й мови.
При вивченні змістового компонента рідної (української) мови «мовна (лінгвістична) змістова лінія забезпечує мовну компетенцію  школярів як одного із засобів формування мовленнєвого розвитку», а провідною є мовленнєва (комунікативна) лінія, яка передбачає  формування вмінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі), тобто формування комунікативної (мовленнєвої) компетенції. Не претендуючи на вичерпність, спробуємо окреслити найголовніші з компетенцій з рідної мови.

ПРЕДМЕТНІ КОМПЕТЕНТНОСТІ:   РІДНА  (УКРАЇНСЬКА) МОВА

УЧЕНЬ ЗНАЄ
УЧЕНЬ УМІЄ

МОВЛЕННЄВІ (КОМУНІКАТИВНІ) КОМПЕНЕНЦІЇ
Види мовленнєвої діяльності: аудію- вання, читання, говоріння, письмо;  форми  мовлення (усну та писемну);
Види мовленнєвих форм (монолог і діалог); складові ситуації спілкуван ня;  основні вимоги до мовлення; типи мовлення, стилі та жанри мовлення; текст, його основні ознаки і т.ін.
Розуміти  зміст сприйнятого на слух або прочитаного тексту; орієнтувати ся в умовах спілкування, вступати в діалогічне спілкування й підтримува- ти його, будувати усне й письмове висловлювання на певну тему в доцільному стилі й жанрі, вибираючи й поєднуючи  різні типи мовлення. і т.ін.







МОВНІ (ЛІНГВІСТИЧНІ) КОМПЕТЕНТНОСТІ
Функції мови в житті суспільства, розділи науки про мову; одиниці мови (звук, значуща частина слова, слово, словосполучення, речення, ССЦ, текст). Знаки письма. Лексичне і граматичне значення слова. Пряме й переносне значення слів. Групи слів за значенням.  Походження слів. Загальновживані та стилістично марковані слова.  Фразеологізми. Творення слів. Система частин мови. Будова словосполучення. Види речень за метою висловлювання, емоційним забарвленням. Граматичну основу речення, члени речення, види складних речень.

Орфограми та орфографічні правила.

Пунктограми (розділові знаки) та правила пунктуації.
Розрізняти звуки мови й мовлення (голосні та приголосні;  приголосні дзвінкі та глухі, тверді, пом’якшені та м’які), правильно вимовляти звуки та слова, записувати слова; визначати значущі частини слова;  розрізняти частини мови, визначати члени речення, розрізняти види речень за метою висловлювання, емоційним забарвленням, будовою; інтонувати речення відповідно до розділових знаків;


Правильно писати слова, розставляти розділові знаки в реченнях і текстах.


    Поняття компетентність сприймається як похідне, вужче від поняття компетентність. Це соціально закріплений освітній результат. Компетенція -  об’єктивна категорія, суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень тощо у певній сфері діяльності людини. Складовими предметної компетенції є знання, вміння, ставлення та навички. Отже, компетенції можуть бути виведені як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, на основі яких формуються певні вміння й навички, досвід ставлень з певної галузі знань, що вкупі породжують якості особистості, спроможної успішно діяти  в суспільстві.
     Предметна компетентність -  це сукупність  знань, умінь та характерних рис у межах предмета, що дозволяє  особистості  виконувати певні дії через власне ставлення. Лінгвістична (мовна) компетенція – це знання основ науки про мову, знання про мову як систему, володіння  способами й навичками дій з вивченим та виучуваним мовним матеріалом. Комунікативна (мовленнєва) компетентність  забезпечує розуміння чужих і створення власних висловлювань у повній  відповідності до мети й обставин спілкування, вміння й навички успішної комунікації
   На часі є уточнення змісту предметних компетентностей і компетенцій. Для реалізації компетентнісного підходу необхідно спиратися на міжнародний досвід,  ураховуючи  необхідність його адаптування до традицій вітчизняної освіти і потреб суспільства.
Чи не найактуальнішою умовою запровадження компетентнісного підходу  до змісту освіти  є  реальне розвантаження школярів, оскільки модернізацію освіти не можна здійснювати додаючи все нові елементи до навчальних програм. Передовсім слід відмовитися від так званої енциклопедичності змісту шкільного навчання, формувати в школярів передовсім ті знання, які є необхідними для виконання практичних,ситуативних, ціннісно-орієнтованих, комунікативних завдань. Необхідно поглиблювати диференціацію навчання, особливо профільного, тобто відмовитися  від засвоєння всіма учнями знань і  вмінь, що є базовими лише для професійної освіти певного профілю.
Серйозною перешкодою для впровадження компетентнісного підходу в практику шкільної освіти є недостатність нормативно-методичного забезпечення та неготовність частини освітян усвідомити важливість проблеми. Проте не слід забувати, що  компетентнісний підхід – лише один із чинників, що сприяють модернізації змісту освіти, він лише доповнює низку  освітніх інновацій, не применшуючи значення  класичних підходів.



КОНСУЛЬТАЦІЯ ДО РЕЧІ

Сьогодні існують три моделі аналізу й розбудови освітнього процесу в школі:
  • З погляду змісту: чого навчають у школі? (Аналізові підлягають навчальні програми).
  • З погляду процесу навчання: як школярі навчаються? (Аналізові підлягає навчальний процес).
  • З погляду результатів (Аналізові підлягає набір компетентностей, тобто знань, умінь, навичок, ставлень, якими оволоділи випускники школи). У понятті «компетентність» закладено  ідеологію інтерпретації змісту освіти, про який судять «від результату на виході».

ЗМІСТ ОСВІТИ –  перелік основних теорій, законів, закономірностей, понять, наукових фактів, правил певної галузі знань, визначених для засвоєння учнями.   ЗМІСТ НАВЧАННЯ -  те, чого необхідно навчити (для рідної мови – система лінгвістичних знань, термінів, понять), а також система визначених навчальною програмою вмінь і навичок, а також способів діяльності з виучуваним  мовним матеріалом.
    


 КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД  У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

    Науково-теоретична підготовка.
    Компетентнісний підхід як спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових компетентностей  і життєвих компетенцій особистості. Переорієнтація з процесу на результат навчання та виховання в діяльнісному вимірі, розгляд цього результату з погляду потреб суспільства. Ключові компетентності, їхня залежність від пріоритетів суспільства, цілей освіти, особливостей і можливостей самовизначення особистості в соціумі. Компетенції як соціально закріплений  освітній результат.
     Методична підготовка.
    Творчі роботи школярів (проектування, дослідження та ін. форми творчої активності), соціальні  практики в системі позакласної освіти (участь у роботі гуртків, факультативів, олімпіадах, конкурсах, наукових конференціях, навчальних семінарах, роботі громадських організацій, дитячих та юнацьких спілок, учнівського самоврядування) як складові компетентнісної моделі освіти.
 

Розвиток раціональної продуктивної компетентності на уроках української літератури


Сьогодні в умовах гуманізації навчання особистісно-орієнтований підхід до навчання та виховання трансформується у компетентнісний підхід. Але у центрі уваги, як завжди, залишається особистість учня
Оновленому суспільству потрібні люди, які можуть самостійно мислити, здатні до самореалізації на основі об'єктивної самооцінки.
Головна задача сучасної школи - розкриття потенційних можливостей і здібностей учнів та підготовка маленької людини до самостійного життя. Випускнику школи необхідно вирішувати реальні задачі у суперечливих і складних умовах сучасного буття.
Таким чином, головною метою вчителя стає формування ключових компетенцій учнів за допомогою рефлексій їхніх дій, так як саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливість орієнтуватися у сучасному суспільстві, сприяє формуванню в особистості здатності швидко реагувати на запити часу.
Одним з кращих прикладів формування та розвитку життєвих компетенцій є використання інтерактивних методик, в яких використовуються принципи рефлексії, партнерство, неординарність, креативність, толерантність.
Кожний творчо працюючий учитель прагне, щоб радість відкриття не покидала учня ні на жодному уроці. Тільки за такої умови, як стверджують психологи та педагоги, дитина буде виховуватися та творчо розвиватися.
Крім того, що ми повинні навчити учня читати, працювати з додатковою літературою, мислити, говорити, аргументувати, висловлювати думки з приводу побаченого та почутого.
Змістовно-діяльнісний підхід до навчання вимагає створення дидактичних та психологічних умов для зацікавленого навчання. Головними задачами навчання є:
Розвиток обдарованості школярів;
Розвиток загальнокультурного та загальнофілологічного світогляду учнів;
Формування головних для процесу життєтворчості навичок мовно-розумової діяльності.
Для реалізації цих завдань у життя необхідно створити такі умови, за яких учні не будуть пасивними слухачами, а будуть брати активну участь у процесі набуття знань, у результаті чого й будуть формуватися творчі здібності.
Однієї з умов пробудження зацікавленості до даних процесів є те, що учитель і учні працюють у режимі креативної педагогіки, де школярі беруть участь у творчому діалозі з культурними текстами, формуючи особистісну позицію. Наступною умовою в розвитку творчої особистості, на мою думку, є використання нестандартних задач, що носять творчий характер. Зараз, коли йде пошук основних духовних орієнтирів, проблема розвитку творчих здібностей, які удосконалюють особистість, є особливо актуальною. Для цього необхідно:
Навчити учнів самостійно працювати з додатковою літературою.
Формувати аналітичний підхід до вирішення творчих завдань.
Відпрацьовувати навички нестандартного підходу до рішення проблеми, до розкриття теми творчої роботи.
В процесі виховання особистості школяра, розвитку його індивідуальних здібностей провідна роль належить емоційній сфері.
Таким чином, з'являється ще одна задача, без якої неможливий повноцінний розвиток особистості, виховання творчого читача. Учня потрібно навчити сприймати, за прочитаним текстом, життя з його сумом та радістю, відчувати роздуми та переживання, висловлені автором. Творче читання - це особистісний процес. Учні на уроках української літератури готують інсценізації, створюють декорації та костюми. Саме тут і виявляється творчість учнів, їхнє вміння й навички виразного читання, дотримання інтонаційних характеристик. Після виступу "глядачі" висловлюють свої судження з приводу побаченого.
Одним з методів, що активізують творчу активність учнів, є метод "вживання" учнів у текст. У зв'язку з цим я звертаюся до прийомів, що забезпечують художньо-інтерпретаційну діяльність школярів. Одним з таких є створення учнями власних текстів:
Дописування уривків тексту;
Складання листів, щоденників;
Складання монологів, діалогів героїв.
Щоб учні повноцінно сприймали твір, зуміли його "прочитати", мною використовуються методичні прийоми "входження у твір" і "внутрішні паралелі".
"Входження у твір" - це усвідомлення аури героїв, їхнього світосприймання, моральних норм, що в свою чергу забезпечує глибше осягнення твору.
Вивчення, наприклад, повісті М.Коцюбинського "Тіні забутих предків" часто обмежується тим, що учні висловлюються лише про загальний перебіг подій і не помічають усієї глибини авторського задуму.
Класичний сюжет: Іванові й Марічці перепоною на шляху до подружнього життя стають ворогуючі родини. Але хіба лише це показав М.Коцюбинський. Чому ми не хочемо бачити іншого - потаємного світу ,без розуміння якого твір сприймається однобоко? Тому перед вивченням повісті має йти мова про життя гуцулів, їхні вірування, звичаї, божества. Вчитель просить учнів на якусь мить вийти за межі реального світу, повірити в існування мавок, арідників, щезників... Це дасть змогу збагнути та відчути душі героїв, які не просто вірили в надприродні сили, а й знали, що все це є реальністю. Діти входять у твір, поринають у глибину авторського задуму. І лише за таких обставин до Івана дійсно прийде Марічка, яка не померла, а її просто забрав Черемош. Адже природа сама вилеліяла двох коханих, тому й забрала до себе. І лише десь там, у незвіданому світі, вони знайдуть своє щастя!
Суть методичного прийому "внутрішніх паралелей" полягає в тому, що певний образ, твір, проблема розглядаються на основі й у тісному взаємозв'язку з раніше вивченими творами, образами, порушеними проблемами, коли рядками одного твору учні можуть схарактеризувати героїв іншого. Зокрема, роман Ліни Костенко "Маруся Чурай" можна вивчати, спираючись на раніше прочитану драму-феєрію "Лісова пісня". Психологічні паралелі в даному разі можна провести і між Марусею і Мавкою, і між Лукашем та Грицем, і між порушеними проблемами обох творів: вірності, зради, роздвоєння особистості, пізнання власного Я, вічності буття. Такий підхід до вивчення літератури дає змогу дітям здобути системні знання, побудувати власне бачення аналізу зображених подій, зробити ґрунтовні висновки, ширше поглянути на навколишній світ. За допомогою "психологічних паралелей" можна вивчати й низку інших творів: "Бояриня" та "Лісова пісня" Лесі Українки, "Земля" О. Кобилянської і "Мати" М.Хвильового, "Зачарована Десна" О.Довженка та "Гуси-лебеді летять" М.Стельмаха, "Людина і зброя" О.Гончара та "Україна в огні" О.Довженка.
Творчість учнів на уроці може реалізовуватися за допомогою різних видів художньої діяльності: музичної, театральної, образотворчої. У зв'язку з цим, мною використовується ціла система завдань з різних видів мистецтва на уроках літератури та у позакласній роботі:
Завдання, спрямовані на розвиток фантазії учнів, асоціативного характеру;
Завдання, що знайомлять школярів з різними видами художньо-творчої діяльності;
Завдання комплексного, інтегрованого характеру.
Ця класифікація умовна, але без диференціації не обійтися, бо вона створює базу для чіткої роботи, спрямованої на системне використання різних видів мистецтва на уроках літератури. Наведу систему цих завдань:
1.Завдання, спрямовані на розвиток асоціативного мислення.
1.1 Розвиток сприйняття різних творів мистецтва:
Письмово оформити враження від вистави;
Оцінити власне сприйняття літературного твору у виконанні майстрів художнього слова;
Передати настрій, враження, почуття від музики, архітектури, кіно.
1.2. Розвиток сенсорного апарата особистості у процесі аналізу тексту художнього твору:
Передати за допомогою звуків враження від ліричного твору;
Змалювати внутрішній світ літературного героя в кольоровій палітрі.
1.3. Розвиток фантазій та уявлень учнів:
Імпровізація під музику (наприклад, під час звучання ніжних звуків "Мелодії" М.Скорика пофантазувати на тему поезій В.Сосюри, під музику М. Чюрльоніса - новел М.Коцюбинського, під вальс Шопена - поезії М.Т. Рильського "Шопену");
Використовуючи фотографії, ілюстрації підготувати літератури} фантазію.
1.4. Розвиток асоціативного мислення учнів:
скласти букет квітів, який би відтворював головні мотиви творчості поета чи якусь його тему, настрій окремого твору (наприклад, І.Я.Франко збірка "Зів'яле листя";
найти образи-символи, що передають почуття, вражені від образу, системи образів, цілого твору (наприклад, М.Коцюбинський "Іntermezzo").
2. Завдання, що знайомлять школярів з різними видами художньо-творчої діяльності.
2.1. Розвиток літературних здібностей учнів:
прокоментувати картину, малюнок, фотографію;
написати кіносценарій невеликого твору чи фрагменту художнього твору. Учні працюють у творчих групах, самі з'ясовують сферу дій: підбирають музичне оформлення, складають списки дійових осіб, характеризують місце подій, підбирають репліки, художники працюють над створенням ілюстрації;
підготувати експромт у реалістичному, сентиментальному, романтичному стилі (темами можуть бути історичні події, роздуми над проблемами морально-етичного характеру).
2.2. Розвиток образотворчих здібностей учнів на основі роботи з художнім текстом.
підготувати ілюстрації до твору, книги, що сподобалася;
створити словесну або скульптурну галерею портретів різних героїв;
намалювати ескіз обкладинки книги;
створити макет кімнати, приміщення по його опису в літературному творі;
створити дві ілюстрації: одну, яка б відповідала тексту, другу, яка б відтворювала те, про що не сказано, але є у підтексті.
2.3. Літературно-музичний розвиток учнів на основі використання комплексу мистецтв.
2.4. Вплив словесних образів значно посилюється зоровими образами малярства, скульптури, архітектури, театру, кіно. Потрібно дослухатися до голосу письменника. Ось, наприклад, І.Франко передбачає зіставлення свого Мойсея з мікеланджелівським, що став поштовхом для авторського задуму; М. Старицький присвятою п'єси "Талан" у всесвітньо відомій акторці театру корифеїв М.Заньковецькій спонукає до знайомства з її особистою театральною долею; П.Загребельний, розповідаючи в романі "Диво" про Софійський собор, спрямовує на порівняння авторських описів зі враженнями сьогоднішніх читачів від цієї архітектурної перлини Київської Русі.
2.5. Театрально творчий розвиток учнів у процесі вивчення текстів художнього твору:
переробити казку в п'єсу;
підготувати власний радіовиступ;
охарактеризувати, як діяли б герої епічного твору в театралізованій виставі;
інсценізувати уривки, характерні для періоду життя того чи іншого письменника (наприклад, зустріч М.Коцюбинського з М.Горьким).
3. Комплексні завдання для розвитку творчих здібностей учнів:
назвати літературні твори, що були інсценізовані на сцені;
з'ясувати причини звернення художників, драматургів, режисерів до літературних образів;
назвати письменників-музикантів, письменників-акторів, письменників-художників.
Учень, беручи участь в різних видах художньої діяльності, реалізує свої здібності як художник, як актор. Головне ж те, що на кожному уроці упевнюється: читання та аналіз художнього твору, вимагає від нього проявів усіх його сил і здібностей, фантазій та винахідливості. Він учиться самостійно відшукувати образи, символи, які б висловлювали його задуми, ідеї. Таким чином, дитина пізнає радість пошуку й радість відкриття.
Викладання літератури - це специфічна галузь творчої педагогічної діяльності, котра спонукає вчителя до нестандартного художньо-педагогічного мислення, це частина духовного життя країни, і на нас, вчителів-словесників, покладена важлива місія запалювати в юних серцях вогник творчості й бути активними учасниками естафети духовних скарбів нації і людства новим поколінням.

 

 

Використання ІКТ


 на уроках української мови та літератури для учбового успіху


Вступ

       Перехід від індустріального до інформаційно - технологічного суспільства зумовлює необхідність перебудови всієї системи освіти, змінює освітні потреби щодо підготовки й розвитку сучасного спеціаліста, мобільність якого залежить від володіння інформацією та здатності до обміну нею, комунікативності, самостійного набуття необхідних для професійної діяльності знань, умінь, навичок.
Бурхливий розвиток засобів інформатизації (комп’ютерів, комп’ютерних комунікацій, будь-яких електронних пристроїв), а отже, поява нових технологій обробки, передачі, одержання і збереження інформації відкриває нові можливості для застосування комп’ютерів у навчальному процесі.
Сучасному викладачеві літератури вже недостатньо просто мати глибокі предметні знання, володіти практичними уміннями та навичками. Йому необхідно творчо використовувати набуті знання в нестандартній змінній ситуації, виявляти конструктивність в організації і плануванні педагогічного процесу.
Інформатизація освітнього процесу є одним із важливих шляхів пізнання світу та науки і посідає провідне місце в реформі освіти України. У педагогіці поняття «інформаційні навчальні технології»  -  не нове.  Усі педагогічні технології належать до інформаційних, бо будь-який навчальний процес – це передача інформації стосовно певної предметної галузі знань. На даному етапі розвитку суспільства в поняття «інформаційні навчальні технології» вкладається новий зміст, який привнесло використання технічних засобів інформатизації навчального процесу (комп’ютерів, комп’ютерних комунікацій, різноманітних електронних пристроїв тощо.


    Нові інформаційні технології навчання

Нові інформаційні технології навчання - це сукупність методології та технології навчання, в основу якої покладено використання комп’ютерних навчальних програм, електронних посібників і підручників, що забезпечують інтерактивний програмно-методичний супровід навчального процесу і є однією з форм реалізації мети та змісту сучасної парадигми гуманізованої освіти.
Комп’ютерні технології, увібравши в себе елементи різних методик (особистісно-орієнтованого, розвивального, проектного навчання)  надають кожному учневі, спираючись на його інтереси, здібності, особисті цінності й суб’єктивний досвід, можливість самореалізації в пізнавальній та інших видах діяльності, створюють комфортні умови для самовизначення особистості в інформаційному суспільстві.
    
    Комп’ютерні засоби навчання:
Електронний підручник
Статистичні таблиці
Динамічні таблиці
Літературні портрети
Тестові завдання
Диктанти
Медіа-твори
            Віртуальні екскурсії

Дидактичні можливості комп’ютерних технологій
Джерело полісенсорної інформації
Диференційовано організовують навчальний процес
Контролюють ступінь засвоєння інформації
Регулюють темп вивчення навчального предмета
Попереджають помилки
Дають необхідні коментарі, пояснення
Забезпечують зворотний зв'язок
Досвід переконує, що комп’ютер сприяє не тільки розвитку  самостійності, творчих здібностей учнів, його застосування дозволяє змінити саму технологію надання освітніх послуг, зробити урок більш наочним і цікавим. Комп’ютер забезпечує активізацію діяльності викладачі та учнів на уроці, сприяє здійсненню диференціації та індивідуалізації навчання, розвитку спеціальної або загальної   обдарованості, формуванню знань, посилює між предметні зв’язки. Все це дає можливість покращити якість навчання.  
            З огляду на запит часу актуальною є проблема опанування комп’ютера учнями  та запровадження комп’ютерних технологій у навчальний процес.

Загальні підходи до проведення та конструювання
уроків з використанням інформаційних технологій
Проведення уроків із залученням інформаційних технологій  потребує серйозної підготовки. За О.Бриксіною конструювання такого уроку відбувається у кілька етапів. Це концептуальний (визначення дидактичної мети, доцільності використання інформаційних технологій для досягнення кінцевих результатів), технологічний ( визначення форми уроку, відбір електронних засобів навчального призначення (ЕЗНП)), операціональний (виділення основних елементів уроку, визначення місця електронних засобів навчального призначення у структурі уроку, вибір способів взаємодії фігурантів уроку з навчальними засобами) і етап педагогічної реалізації (переведення педагогічних принципів у конкретний навчальний вплив).
Спостерігаючи за дітьми, можна помітили, що роботу з інформаційними технологіями краще планувати в другій половині уроку, оскільки під час спілкування з комп’ютером відбувається надмірна активізація психічних структур, діти перезбуджуються,  і це заважає подальшому ефективному засвоєнню матеріалу. Безумовно, час, відведений на безперервну роботу з комп’ютером, повинний відповідати встановленим санітарно-гігієнічним нормам.
Використання творчих комп’ютерних  завдань потребує попереднього ознайомлення учнів із тематикою та суттю проблеми, окреслення термінів виконання, допомоги учневі в пошуку необхідних матеріалів, оцінюванні їх та систематизації, створені умов для оформлення та подання підготовлених завдань у комп’ютерному варіанті.
Труднощі, з яким найчастіше зустрічається вчитель під час застосування на уроках української мови та літератури комп’ютерних технологій, переважно зумовлені недостатнім забезпеченням шкіл якісними технічними засобами навчання.

Комп’ютерна презентація на уроках української літератури

Мета педагогів-навчити  учнів не лише опрацьовувати  матеріали, а й уміти їх представляти, бо  сьогодення вимагає від сучасної молоді не простого оволодіння комп’ютерною технікою, а й вміння нестандартно, творчо показати свою роботу, відстоювати свою думку та аргументувати свої дії. Переваги такої роботи надзвичайні, адже зростає зацікавленість предметом вивчення, учні самі стають творцями, ініціаторами нових ідей, розвивають свої інтелектуальні здібності.
          Комп’ютерна презентація - це авторське учнівське бачення теми, розробка певного сценарію виконання і представлення аудиторії, яка, до речі, може бути абсолютно різною: від учнів початкової школи до вчителів. Комп’ютер дає можливість використання інформації мережі Інтернет, дозволяє ілюструвати, естетично оформляти сторінки, використовувати ефекти анімації.
          Діти вчаться бути послідовними у відборі найсуттєвішої інформації.
          Суть інформаційно-проектної технології - через проектну діяльність, яка передбачає розв’язання проблеми чи низи проблем на основі певної суми знань, показати практичне застосування цих знань.
          Наприклад, під час вивчення творчості Панаса Мирного, зокрема, соціально-психологічного роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні», доцільно запропонувати учням самостійно заповнити таблиці, що містять проблемні питання та алгоритми їх вирішення.

Технологія застосування творчих завдань на основі інформаційних технологій

     За допомогою комп’ютерної програми викладачі також можуть перевірити вміння учнів читати текст мовчки. Цим актуалізується така важлива змістова лінія Програми з рідної мови, як комунікативна. Даний розділ комп’ютерної програми надає змогу викладачеві воднораз проконтролювати час прочитання тексту і відповідно визначити темп читання для кожного учня. Слід звернути увагу на те, що при перевірці навичок читати мовчки оцінювання виконання завдання відбувається в два етапи з визначенням оцінки за кожний їз них і наступному підсумовуванні оцінок для визначення загального балу за завдання (максимальний бал-12).
          Творчі завдання на основі застосування інформаційних технологій за своїм змістом і методами виконання найчастіше носять ситуативний характер. Дидактичною метою таких завдань є вироблення діяльнісних компетенцій і виявлення особистісного ставлення до розв’язуваної проблеми на основі творчого застосування наявних знань, умінь, навичок. Гімназисти «охоче, з великим задоволенням виконують такі завдання, де є можливість їм виявити творчу індивідуальність».
          Застосовуємо у роботі перегляди фільмів або їх фрагментів з прочитаними програмовими текстами, наприклад «Тіні забутих предків» за повістю М.Коцюбинського, «Наталка Полтавка» за І.Котляревським, «Украдене щастя», «Захар Беркут» за І.Я.Франком та інші.          Використовую записи телепередач про письменників, що вивчаються у шкільному курсі української літератури, наприклад, про Бориса Олійника, Олеся Гончара, Івана Багряного, Олександра Довженка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Василя Симоненка, Василя Стуса, Тараса Шевченка, Володимира Сосюру та багатьох інших.
       Вважаю, що головне завдання використання ІКТ у процесі вивчення української мови й літератури – підвищити пізнавальний інтерес учнів до вивчення предмета, ефективність його опанування школярами. Загальновизнано, що особистість, яка зацікавлена, хоче пізнати матеріал, засвоює його набагато краще, ніж та, що не зацікавлена змістом того, що вивчає. Отже, дійшли до висновку, що використання комп’ютерних технологій вносить істотні зміни у діяльність педагога та розвиток учня як особистості, ставить нові вимоги до професійної майстерності викладання предмета у комп’ютерному класі, вимагає чіткої організації та індивідуальної роботи з кожним учнем під час навчально-виховного процесу у своїй діяльності прагнемо урізноманітнювати уроки, робити вивчення мови і літератури неповторним, пам’ятаючи слова Олеся Гончара, що бути у вічному пошукові-це значить «шукати енергію слова в енергії душі».


Мультимедійні технології на уроках  української мови та літератури

Одним із способів розвитку пізнавальної активності учнів є використання мультимедійних технологій, які дають змогу підвищити активність і привернути увагу учнів до навчання.

Мультимедіа (лат. multum – багато й англ. media – засоби) – система сучасних технічних засобів, що дозволяють працювати з текстовою інформацією, графічним зображенням, звуком (мовлення, музика, ефекти), анімаційною комп’ютерною графікою (мальовані фільми, тривимірна графіка) в єдиному комплексі; один їх перспективних напрямків, що найбільш швидко розвиваються, особливо в галузі освіти.
Дійсно, мультимедіа – один із термінів, який може означати різні речі й бути призначеним для різних людей та користувачів. У зв’язку з цим важко визначити, де мультимедіа починається й де закінчується. Дуже яскраво з цього приводу висловився Джеф Бюргер, оглядач журналу «Новые Медиа»: «Определение мультимедиа напоминает мне старую притчу о трёх слепых мужчинах, впервые повстречавшихся со стоном. Один притрагивается к хвосту слона и говорит, что это похоже на канат. Другой, охватывая ногу животного, описывает его как дерево. Третий, держась за хобот, увереят, что это змея. Назеначение мультимедіа меняется в зависимости от того, где и для кого предполагается использовать это средство, в каких целях».
Під мультимедіа ми будемо розуміти комплекс апаратних та програмних засобів, що дозволяють застосовувати комп’ютер з текстом, зі звуком, графікою, анімацією та відео.
Урок з використанням мультимедійних технологій стає цікавішим для учня, а тому й ефективнішим для засвоєння знань, поліпшує рівень унаочнення навчального матеріалу на уроці.
Кількість мультимедійної підтримки уроку може бути різною: від кількох хвилин до використання мультимедіа впродовж цілого уроку. Під час уроку з мультимедійною підтримкою істотно змінюється роль учителя, який виступає передусім організатором, координатором пізнавальної діяльності учнів.
За допомогою комп’ютерних технологій модна використовувати на уроці наочність вищого рівня – відео матеріали, анімаційні фрагменти, інтерактивні моделі тощо, які дають змогу продемонструвати на уроці ті явища, які в реальному світі побачити неможливо. Інформаційні технології допомагають індивідуалізувати та диференціювати навчання. Цього досягають не тільки завдяки різнорівневим завданням, а й за допомогою самоосвітою учня.
Отже, комп’ютер та інтерактивні дошки на уроках української мови та літератури поступово стають звичними засобами навчання; використання яких роблять урок динамічним, яскравим і, звичайно, набагато результативнішим.
Науково-педагогічна література подає безліч різноманітних мультимедійних жанрів:
- Блок-тема
- Медіа-урок
- Самодиктант
- Тестові завдання
- Медіапроект
- Медіатвори
- Творчі презентації
- Віртуальні екскурсії
- Медіаекспресії
- Літературний портрет
- Динамічні таблиці
- Статичні таблиці

Динамічні таблиці
Допомагають учням зрозуміти процес «народження» і функціонування правила: потрібні елементи з’являються і зникають, рухаються, збільшуються, переміщаються; іноді для створення бажаного ефекту застосовується звукове оформлення, анімаційні вставки тощо. Матеріал підібраний з орієнтацією на асоціативне, образне мислення учнів, що дає змогу швидко запам’ятати та якісно застосувати набуті знання.

Літературний портрет
Мультимедійний проект, що містить документи, фотографії, таблиці, ілюстративний матеріал, аудіо- та відео фрагменти, скомпоновані у послідовному порядку, що дає змогу найбільш повно й яскраво розповісти учням про життєвий і творчий шлях письменника чи поета.

Віртуальні екскурсії
Відео розповідь про музеї та історичні місця України; до кожного відео сюжету розроблені відповідні завдання, які учні виконують під час уроку. Таким чином, віртуальна екскурсія знайомить учнів з Україною, її історією, природою, видатними людьми, розширює кругозір учнів, сприяє їх розвитку навіть в умовах, коли справжня екскурсія з певних причин неможлива.

Медіа-проект
Кожен школяр-учасник проекту вибирає для себе індивідуальні засоби й оптимальний темп діяльності, виявляє самостійність, творчість, наполегливість у досягненні мети. Навчальна робота організовується в індивідуальній та груповій формах і складається з трьох етапів:
- відбір та вивчення інформаційно-професійної проблеми, засвоєння комп’ютерної мультимедіа-технології;
- створення та колективне обговорення пробних комп’ютерних мультимедіапрезентацій, створених на запропонованому вчителем інформаційному матеріалі;
- підготовка й представлення розгорнутої мультмедіапрезентації з проблеми із залученням додаткової знайденої учнями інформації й викладеної з урахуванням власної точки зору.

Тестові завдання
Надзвичайно вдало можна формувати на інтерактивній дошці. Як відомо, є спеціальні програми, проте це можна робити й без них, розташувавши кожне запитання та варіанти відповідей на нього на окремому слайді. Такі тестові завдання зручно використовувати під час тематичного оцінювання, аудіювання тощо.

Самодиктант
Давно відома форма перевірки знань, проте у мультимедійному форматі вона працює набагато ефективніше. На дошці – текст із пропущеними буквами та розділовими знаками (бажано, щоб у кожного учня був такий самий друкований текс ). У процесі роботи учні пояснюють вживання букв і розділових знаків, роблячи на дошці відповідні записи. Отже, економиться час та необхідність записувати текст у зошити.
Увага!
Пропускаються букви і розділові знаки тільки на вивчені правила. Учень виконує лише той обсяг, який може (диференційований підхід). Бажано вмістити відповідну ілюстрацію до тексту.

Медіа-урок
Сукупність різноманітних мультимедійних прийомів, що працюють впродовж 45 хвилин уроку, що сприяють повному розкриттю й усвідомленню учнями теми уроку. Такий урок – яскравий, динамічний, результативний.

 Висновок

Сучасність вимагає нових підходів до навчального процесу, нових методів, форм подання навчальної інформації. Вона вимагає, щоб над матеріалом, який вивчається, учень розмірковував, бачив зв’язок з іншою інформацією і послідовність між нею. А також шукав відповіді на запитання, які виникають у процесі навчання, що збуджує процес мислення, яке призводить до бажаного запам’ятовування і сприяє розвитку пам’яті. В учнів зникає страх зробити помилку, а виникає прагнення виправити, знайти відповіді, щоб більше помилок не виникало. З’являється вміння вирішувати і виправляти власні помилки однокласників. Процес навчання  стає процесом дослідження.
Отже, мультимедійний урок -  один із засобів особистісного навчання. Такий урок розрахований на кожного учня окремо. Кожен епізод уроку в окремого учня викликає особисті почуття, бачення в окремих  його частинах цілого, захоплення і бажання знайти результат, відповісти на поставленні запитання , бути активним до всього, що відбувається на змінних слайдах. Такий урок не примушує, а заохочує, пробуджує інтерес, захоплює побаченим  і власними перемогами, які здобуті на даному етапі чи взагалі на уроці. Такі уроки емоційні, насичені різновидністю і різноплановістю, вони різнорівневі, творчі і художні.
Мультимедійний урок – це цілісний урок, так і етап певного уроку, або фрагмент завдання, на який учні будуть очікувати і подумки із захопленням переживати.  Мультимедіа дозволяє оживити урок, зв’язати його з дійсністю, забарвити різними фарбами почуттів, озвучити урок музикою, звуками природи. Зіставити власні спостереження, надихнути на бажання побачити це в дійсності, збагатити власний досвід.
Я вважаю, що такі уроки:
1.                Розвивають у дітей креативне мислення;
2.                Навчають по-іншому сприймати прочитаний або прослуханий текст;
3.Повніше й точніше висловлюють свої думки;
4.Проявляють свої індивідуальні можливості;
5.Долають певні труднощі в навчальній діяльності;
6.Будують творчий процес майже самостійно.
       Вважаю, що головне завдання використання ІКТ у процесі вивчення української мови й літератури – підвищити пізнавальний інтерес учнів до вивчення предмета, ефективність його опанування школярами. Загальновизнано, що особистість, яка зацікавлена, хоче пізнати матеріал, засвоює його набагато краще, ніж та, що не зацікавлена змістом того, що вивчає.

 

Застосування інтерактивних технологій навчання як один із шляхів підвищення ефективності уроку української мови та літератури
     Педагогіка співробітництва найбільше відповідає принципам гуманізації та демократизації освіти, активізує пізнавальну діяльність школярів, забезпечує партнерство вчителя й учня, допомагає розв’язати суспільно та особистісно важливі навчальні й життєві проблеми. За такого підходу учень є співавтором, а завдання вчителя полягає  в тому, щоб виявити індивідуальні здібності й нахили дітей, створити сприятливі умови для подальшого їх розвитку. Досягненню окремої мети сприяє використання на уроках інтерактивних технологій навчання.
   Суттєвою ознакою сучасної освіти, а отже і її методик, є наголос на толерантному ставленні до особистості. А воно саме і є важливим складником інтерактивних технологій.
   Інтерактивне навчання є однією з найбільш гнучких форм включення кожного учня в роботу, забезпечує перехід від простих до складних завдань, вчить використовувати не готові знання, а здобувати їх з власного досвіду, що веде до розвитку мислення – творчого і діалектичного.
   Суть інтерактивного навчання полягає в тім, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів.  Нові підходи до організації навчання роблять навчальний процес різноманітним, цікавим та ефективним.
  Тому з-поміж запропонованої сьогодні великої кількості інноваційних технологій в педагогічній роботі необхідно надати перевагу інтерактивному навчанню, яке найбільше повно забезпечує комфортні, безконфліктні і безпечні умови розвитку дитини, всебічно реалізує її природний потенціал, виховує особистість здатну до самоосвіти, саморозвитку, самовдосконаленню, яка вміє використовувати одержані знання для творчого розв’язання проблем, прагне реалізувати себе.

Структура і методика інтерактивного уроку
    До школи прийшла особистість? Вона завжди панувала там. Просто зараз виникла нагальна потреба її помітити. Значною мірою цього можна досягти, перетворюючи традиційний урок в інтерактивний.
   Структура інтерактивного уроку відрізняється від загальновідомої структури комбінованого уроку.
   Його етапи:
 І. Мотивація.
ІІ. Оголошення, представлення теми та очікуваних результатів.
ІІІ. Надання необхідної інформації.
ІV. Інтерактивна вправа.
V. Підбиття підсумків (рефлексія), оцінювання результатів уроку.
Мотивація.
  Мета етапу – сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Без виникнення мотивів учіння й мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання. Тому на цьому етапі можуть бути використані такі прийоми:
  • коротка розповідь;
  • бесіда;
  • демонстрування наочності;
- нескладні інтерактивні технології («Мозковий штурм», «Мікрофон», «Криголам» тощо).
  Як правило, матеріал, озвучений учнями під час мотивації, наприкінці підсумовується і стає «місточком» для представлення теми уроку. Цей елемент має займати не більше ніж 5% часу заняття.
Оголошення, представлення теми
   Другий етап інтерактивного уроку – оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.
  Мета вчителя – забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, що вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель.
   Формування очікуваних результатів уроку -  це принциповий момент інтерактивного навчання, бо не усвідомивши цього, учень може сприйняти навчальний процес як ігрову форму діяльності, не пов’язану з навчальним предметом.
   Формування результатів має відповідати таким вимогам:
  • висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя («після цього уроку я зможу…»);
  • чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується після уроку;
  • чітко вказувати на способи «вимірювання» результатів;
  • учитель має говорити коротко й абсолютно зрозуміло для учнів.
  Правильно сформульовані, а потім досягнуті результати – це гарантія успіху. Оптимальною є ситуація, коли учень розуміє не тільки те, чого він досяг, а й те, чого він має досягти на наступному уроці, чого він взагалі хоче від цього предмету для свого життя. Тому в цій частині інтерактивного уроку вчитель має:
  • назвати тему уроку, або попросити когось із учнів назвати її;
  • якщо назва теми містить нові слова або проблемні питання, слід звернути на це увагу учнів;
  • попросити когось із учнів оголосити очікувані результати;
  • нагадати, що в кінці уроку він перевірятиме, чи досягли вони цих результатів.
Цей елемент уроку займає не більше, ніж 5% часу.
Надання необхідної інформації
  Мета етапу – дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання, але за мінімально короткий час. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання, опанування інформації за допомогою технічних засобів навчання або наочності. Для економії часу на уроці і для досягнення максимального ефекту уроку можна давати інформацію для попереднього домашнього вивчення. На самому уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно прокоментувати терміни або організувати невеличке опитування. Ця частина уроку займає близько 10-15% часу.
Інтерактивна вправа
  Інтерактивна вправа – центральна частина заняття, яка має займати близько 50-60% часу. Її мета – засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Обов’язковою є така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:
  1. Інструктування (2-3 хвилини).
  2. Об’єднання в групи або розподіл ролей (1-2 хвилини).
  3. Виконання завдання, де вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусію (5-15 хвилин).
  4. Презентація результатів виконання вправ (3-15 хвилин).
      Рефлексія результатів учнями, що є природним і найважливішим компонентом інтерактивного навчання.
     Рефлексія здійснюється в різних формах: як індивідуальна робота, робота в парах, групах, дискусія. Вона застосовується після найважливіших інтерактивних вправ, після уроку, після закінчення певного етапу навчання.
   Підбиття підсумків (рефлексія)
   Методика проведення рефлексію на уроці містить наступні етапи:
  1. Припинення діяльності (з можливістю продовження роботи).
  2. Відновлення послідовності виконаних дій (навіть незначних).
  3. Вивчення відтвореної послідовності дій з точки зору їх ефективності, продуктивності, відповідності поставленим завданням.
  4. Виявлення і формулювання результатів рефлексії:
  • предметна продукція діяльності (ідеї, пропозиції, закономірності, відповіді на запитання );
  • способи, які використовувалися чи створювалися в ході діяльності;
  • гіпотези щодо майбутньої діяльності.
Рефлексія може подаватися у вигляді малюнків, схем, графіків.
     Технологія проведення підсумкового етапу.
І стадія:
- використовуйте відкриті запитання як?, чому?, що?;
- виражайте почуття;
- наполягайте на описовому характері коментарів;
- говоріть про реально зроблене.
ІІ стадія:
  • запитуйте про причини: чому?, як?, хто?;
  • заглибтеся у відповіді: чому його немає?, що було б , як би?;
  • шукайте альтернативні теорії;
  • доберіть інші приклади;
  • наведіть думку незалежних експертів.
ІІІ стадія:
  • домагайтеся, щоб учні взяли на себе зобов’язання щодо подальших дій.
Цей етап займає 20% часу уроку.
     Підсумовуючи всі етапи інтерактивного уроку, пройшовши всіма його сходинками, починаєш розуміти всю глибину підходів до вдосконалення сучасного уроку.
    У виборі інтерактивної технології мають бути додержані відповідні правила організації такого навчання:
 - до роботи залучаються (тією чи іншою мірою) всі учасники навчального процесу;
 - вони повинні мати певну психологічну підготовку (скутість, неконтактність,

самозаглибленість заважають);
- клас ділиться на підгрупи;
- до заняття відповідно готується приміщення (наприклад, столи ставлять «ялинкою», щоб кожен учень сидів боком до ведучого і мав змогу спілкуватися в малій групі);
- учитель розробляє необхідні для творчої роботи матеріали;
- учні налаштовуються на неухильне додержання процедури і регламенту;
- створюється атмосфера довіри, природності, невимушеності, приємної бесіди.
Застосування інтерактивних технологій на уроках української мови.
  Застосовуючи інтерактивні технології навчання (на одному уроці застосовують 1-2 інтерактивних прийоми), я ставлю перед собою мету, сподіваючись на певний результат.
  Інтерактивні технології навчання допомагають мені не позбавити уваги жодного учня, зробити його не тільки спостерігачем чи слухачем, а й активним учасником навчального процесу. Застосовуючи групові форми роботи, я переконуюсь, що вони успішно формують у дітей потребу здобувати знання, розвивати інтерес, любов до пізнання, допитливість.
  Працюючи в групах чи парах, учні самостійно розв’язують доступні для них питання, стають дослідниками, разом переборюють труднощі на шляху до мети.
  Під час групової роботи учні мають можливість тісно спілкуватися одне з одним. Саме інтерактивні форми навчання розвивають комунікативні вміння та навички, допомагають встановленню емоційних контактів між учнями, забезпечують виховне завдання в команді, прислухатися до думки своїх товаришів. Використання інтерактиву в процесі уроку знімає нервове навантаження учнів, дозволяє змінювати форми діяльності, переключати увагу на вузлові питання теми заняття.
    У ході діалогового навчання учні вчаться критично мислити, зважувати альтернативні думки, приймати продуктивні рішення, дискутувати, спілкуватися з іншими людьми. Досягають цього завдяки організації індивідуальної, парної, групової та кооперативної роботи, застосовуючи дослідницькі проекти, рольові ігри, безпосередню роботу з текстом, різноманітними творчими джерелами, використовуючи творчі роботи учнів.
  Проводячи уроки такого типу, слід зацікавити школярів предметом, формувати в них активну життєву позицію, розвивати творчі здібності, вдосконалювати мовленнєві та розумові навички, створюючи ситуацію успіху , де кожен учень посуває себе на уроці невимушено, а це, у свою чергу сприяє самовдосконаленню особистості. На таких уроках формується колективізм, моральні та гуманні якості учня.
  Найважливішу роль в інтерактивному процесі відіграють уроки повторення, узагальнення та систематизацію знань. Такі підсумкові заняття, що йдуть після вивчення важливих тем, можна назвати уроками зворотного зв’язку, бо учитель збирає на них «урожай» посіяних знань. Такі уроки, насичені різними видами контролю, дають змогу школярам продемонструвати ерудицію, практичне володіння матеріалом, одержати на одному занятті кілька оцінок.
   На таких уроках необхідно використовую раціональні зерна даного методу.
   Потрібно оптимізувати кожен урок, цілеспрямовано здійснювати багатопланову систематизацію знань, умінь і навичок на всіх уроках, не тільки на окремих. Послідовне здійснення систематизації – необхідна умова формування узагальнення знань, що творчо використовується у різних умовах.
  При повторенні навчального матеріалу знання учнів поглиблюються, розширюються, виробляються інтелектуальні уміння і навички. Одночасно формуються практичні уміння та навички. Завдяки тому, що знання узагальнюються і систематизуються, на  уроці вдається виконати більше різних вправ, підняти ефективність практичної роботи учнів.
   У формування умінь і навичок можна виділити такі напрями:
1. Знайомство учнів зі змістом поняття «узагальнення», значенням узагальнення у пізнавальному процесі;
2. Знайомство із видами узагальнень;
3. Проведення узагальнюючого повторення по темах і розділах програми;
4. Проведення заключного оглядового повторення по всьому курсу.
   Так, проводячи урок узагальнення і систематизації знань у 5 класі з теми «Речення, види речення, члени речення» спочатку проводжу розумову розминку, під час якої учні повторюють теоретичний матеріал про речення, члени речення, види речень за метою висловлювання, про поширені і непоширені, про прості і складні речення, виконуються різні вправи. Це і є усний пояснювальний диктант, індивідуальні роботи на картках, мовознавчий диктант, самостійна робота на перфокартах. Прикладом може бути мовознавчий диктант такого змісту:
  1. Придумай і запиши просте непоширене речення.
  2. Перетвори його у поширене і запиши.
  3. Придумай і запиши складне речення.
  4. Придумай і запиши речення з одним головним членом – підметом, а потім – присудком.
    На закріплення та узагальнення знань з теми чи розділу практикую уроки запитань-відповідей. Наприклад, у 5 класі закінчено вивчення великого розділу граматики «Фонетика. Графіка і орфографія.» перед уроком контрольної роботи проводжу урок запитань та відповідей, до якого учні готуються заздалегідь. Вони підбирають різні запитання з розділу для учителя і для своїх товаришів. Учні створюють власні запитання, з них одне-двоє мусять бути теоретичного, а решта – практичного, особливо такі, що стосуються правопису, вимови.

Перша частина уроку – це запитання учні вчителя . Я даю відповіді чітко, коротко і ясно. Обов’язково пересвідчуся, чи немає в кого доповнення.
   Друга частина уроку – це запитання учнів учням. Такий процес проводиться в кілька прийомів: так званою картовою системою або ж листами до учнів. (Шановна Оксано Василівно! Будь ласка, дайте відповідь на таке запитання: «В яких випадках у суфіксах треба ставити м’який знак?» Прошу вас відповідь оголосити у класі.)
    Учень також одержує листа і відповідає на нього. Якщо не може дати відповідь, пише подібного листа до когось з товаришів, прохаючи допомоги. Запитання і відповіді організовуються системою ланцюжка, коли один учень ставить запитання комусь з  товаришів, а той, відповівши, іншому. Запитання і відповіді оцінюються.
    Близький до попереднього – урок з елементами цікавої граматики – це урок мовної гри. Наприклад, у шостому  класі уже вивчено такі частини мови, як іменник, прикметник, числівник.  Частина уроку відводиться на узагальнення та повторення одержаних знань, а потім оголошується урок – гра.
   Спочатку учні тренуються практично розрізняти і узагальнювати граматичні категорії частин мови. Наприклад, записуються слова одиниця, одиничний, один. Потрібно визначити , що спільного, а що відмінного у цих словах. Це робиться на кількох прикладах. На цьому уроці практикую й елемент такої гри, як відгадування задуманого слова.  На дошці записано слова: пам'ять, трав’яний, п’ятнадцятий. Пропоную одному учневі вибрати будь-яке слово. Сама ставлю запитання іншому учневі, а той відгадує його. Наприклад. Чи відповідає вибране слово на запитання що? Відповідь: - «Ні!». Чи можна від нього утворити іменник? Відповідь : - «Так.» задумане слово трав’яний.
   А при проведенні першого етапу інтерактивного уроку «Мотивація» використовую інтерактивні технології «Незакінчене речення», «Опрацювання матеріалів газет та журналів», «Мозковий штурм» та інші.
   Урок мови у 5 класі «Поняття про текст».  Пропоную дітям підготовлену сторінку «Мої думки». Текст «Чисте довкілля».
    Завдання: закінчити речення одним із варіантів відповіді.
  1. На мою думку, проблеми охорони природи виникли тому, що (зростає чисельність населення, людство споживає занадто багато природних ресурсів, Земля надто мала, можливості природи обмежені.)
  2. На мою думку, основними чинниками недбалого ставлення до природи є (розвиток науки і виробництва, втручання в глибинні землі, порушення екологічної рівноваги, забруднення космічного простору.)
  3. На мою думку, виробництво весь час потрібно (обмежувати, нарощувати, удосконалювати).
  4. На мою думку, глобальні економічні проблеми мене (Не стосуються, безпосередньо стосуються, залежать від моїх дій).
ОСНОВНІ МЕТОДИ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ 
"МОЗКОВИЙ ШТУРМ"
     Це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень, що спонукає учасників проявляти свою уяву та творчість, який досягається шляхом вільного вираження думок усіх учасників та учасниць і допомагає знаходити кілька рішень з конкретної теми.
    Учитель на уроці називає тему дискусії та запрошує вас взяти участь у її обговорення шляхом "штурму", який організовується за такими етапами:
1. Всі учасники "штурму" пропонують ідеї щодо розв'язання висунутої проблеми (ідеї можуть бути будь-якими, навіть фантастичними).
2.  Учень або учениця записує на дошці всі ідеї, що пропонуються.
3. Коли група вважає кількість поданих ідей достатньою, їх подання припиняється.
4.Після того як майже всі ідеї зібрані, вони групуються, аналізуються, розвиваються групою.
5.  Вибираються ті, що, на вашу думку, допоможуть вирішити поставлену проблему.
Правила поведінки під час "мозкового штурму":
•  намагатися зібрати якомога більше ідей щодо вирішення завдання або проблеми;
•  примусити працювати свою уяву: не відкидати ніяку ідею тільки тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;
• ви можете подавати скільки завгодно ідей або розвивати ідеї інших учасників;
• не можна обгово­рювати і критикувати висловлювання інших та намагатися давати оцінку запропонованим ідеям. 
МЕТОД "ЗАЙМИ ПОЗИЦІЮ"
       Цей метод допомагає проводити дискусії з суперечливої теми. Надає можливість висловитися кожному, продемонструвати різні думки з теми, обґрунтувати свою позицію або перейти на іншу позицію в будь-який час, якщо його переконали та назвати більш переконливі аргументи.
        Порядок проведення:
•  учитель називає тему та пропонує висловити свою думку з досліджуваної теми;                                                                                                                                                                                                             

учню потрібно стати біля того плакату, який збігається  з  його точкою зору;
•   учень готується до обґрунтування своєї позиції, чому саме її він обрали;
• якщо після обговорення дискусійного питання учень змінив точку зору, то може перейти до іншого    плакату    і пояснити причину свого переходу,   а також назвати     найбільш переконливу ідею або аргумент протилежної сторони. 
РОБОТА В ПАРАХ
   Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Ця форма роботи дозволить учням набути навичок співпраці, оволодіти уміннями висловлюватись та активно слухати.
    Організуйте роботу так (правила для учнів):
1. Прочитайте надане завдання та інформацію до його виконання.
2. Визначте, хто буде говорити першим.
3. Висловіть свої думки, погляди на проблему по черзі.
4. Дійдіть спільної думки.
5. Визначте, хто буде очолювати результати роботи класу та підготуйтеся до нього.
   Для ефективного спілкування в парах вам необхідно враховувати кілька моментів.
       Зверніть увагу на:
• мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, встановіть контакт очима;
• допомагайте партнерові говорити, використовуючи звуки та жести заохочення: кивок головою, доброзичливу посмішку, слова «так-так»;
• якщо необхідно, ставте уточнюючі запитання (запитання, які допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з того, що вже відомо. Наприклад, "Ти дійсно маєш на увазі, що ...?", "Чи правильно я зрозуміла, що...?"). Під час висловлювання говоріть чітко, по суті справи, наводячи приклади і пояснюючи свої думки.
     Запам'ятайте, чого не треба робити під час активного слухання:
•  давати поради;
•   змінювати тему розмови;
•   давати оцінки особі, яка говорить;
•   перебивати;
•   розповідати про власний досвід.
МЕТОД "МІКРОФОН"
    Метод "Мікрофон" надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.
    Правила проведення такі:
• говорити має тільки той чи та, у кого «символічний» мікрофон; відповіді не коментуються і не оцінюються;
•  коли хтось висловлюється, інші не можуть говорити або викрикувати з місця.
ПРАВИЛА РОБОТИ В МАЛИХ ГРУППАХ
    Робота в малих групах дозволяє набути навичок, які необхідні людині для спілкування та співпраці. Після того як учитель об'єднав учнів у малі групи і вони отримали завдання, кожна група за короткий час (3-5 хв.) повинна виконати це завдання та оголосити результати роботи своєї групи.
   Пропонуємо правила роботи в малих групах, які допоможуть учням організувати свою роботу:
1. Швидко розподіліть ролі в групі:
Спікер (керівник групи):
•  зачитує завдання групи;
•  організовує порядок виконання;
•  пропонує учасникам групи висловитись по черзі;
• заохочує групу до роботи;
•  підводить підсумки роботи;
•  за згодою групи визначає доповідача.
Секретар:
•  веде коротко і розбірливо записи результатів роботи своєї групи;
•   як член групи має бути готовим висловити думку групи при підведенні підсумків або допомогти доповідачеві.
Спостерігач (тайм-кіпер):
•   слідкує за часом;
•   заохочує групу до роботи.
Доповідач:
•  чітко висловлює думку групи; доповідає про результати роботи групи.
2.Починайте висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі.
3.Дотримуйтесь одного з правил активного слухання, головне не перебивайте один одного.
4. Обговорюйте ідеї, а не особи учнів, які висловили цю ідею.
5. Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи.
6.Намагайтеся в групі дійти спільної думки, хоча в деяких випадках у груп може бути особлива думка і вона має право на існування.
МЕТОД "НАВЧАЮЧИ - ВЧУСЯ"
   Цей метод надає можливість взяти участь у навчанні та передачі своїх знань іншим, у даному випадку своїм однокласникам та однокласницям під час уроку. Робота організовуватиметься так:
•   після того як учитель назвав тему та мету уроку, роздав учням картки із завданням, їм потрібно ознайомитися з інформацією, що міститься на кожній картці;
•  якщо учням щось незрозуміле, вони отримують інформацію у вчителя;
•  учні готуються до передачі цієї інформації іншим у доступній формі;
• їм необхідно ознайомити зі своєю інформацією інших однокласників та однокласниць. Учень має право говорити тільки з однією особою. Його завдання полягає в тому, щоб поділитися своєю інформацією з іншими учнями і самому дізнатися про певну інформацію від них;
• тоді, коли всі поділилися та отримали інформацію, учні висловлюють свої думки з приводу
виконаного завдання. 



МЕТОД "АКВАРІУМ"
   Ефективним методом розвитку вміння ведення дискусії є "акваріум".
   Після того як учитель розподілив учнів на дві-чотири групи і запропонував їм завдання для виконання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр класу (або на початку середнього ряду в класі, де стоять парти), утворивши внутрішнє коло.
   Учасники цієї групи починають обговорювати запропоновану вчителем проблему. Всі інші учні мовчки спостерігають за обговоренням. Групі, що працює, для виконання завдання необхідно:
• прочитати вголос ситуацію;
• обговорити їі в групі, використовуючи метод дискусії;
• дійти спільного рішення.
   На цю роботу групі дається 3-5 хв. Усі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись у хід обговорення, спостерігають, чи відбувається дискусія за визначеними правилами. Після закінчення часу група займає свої місця, а вчитель ставить до класу запитання:
•  Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?
•  Чи була ця думка достатньо аргументована, доведена?
• Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим? Після цього місце в "акваріумі" займає інша група і обговорює наступну ситуацію (проблему).
    Всі групи по черзі мають побувати в "акваріумі", і результати роботи кожної з них мають бути обговорені у класі.
МЕТОД ПРОЕКТІВ
   Що може бути кращим для становлення особистості, літературного відчуття, успіху й власної значущості від результатів своєї праці.
   Метод проектів спрямований на стимулювання інтересу учнів до нових знань, розвиток дитини через розв'язання проблем і застосування їх в конкретній діяльності.
Ця технологія передбачає системне і послідовне моделювання тренувального вирішення
проблемних ситуацій, які потребують від учасників освітнього процесу пошукових зусиль, спрямованих на дослідження й розробку оптимальних шляхів вирішення проектів, їх неодмінний публічний захист і аналіз підсумків упровадження.
   Таким чином, метод проектів принципово відповідає за встановлення міцного зворотного зв'язку між теорією і практикою в процесі навчання, виховання і розвитку особистості учня.
Обов'язкові вимоги до методу проектів:
1.наявність освітньої проблеми, складність і актуальність якої відповідає навчальним запитам і життєвим потребам учнів;
2.дослідницький характер пошуку шляхів вирішення проблеми;
3. моделювання умов для виявлення учнями навчальної проблеми.
     Педагогічна цінність діяльності проектної методики полягає в тому, що учні здобувають знання, розвивають особисті якості, опановують необхідні способи мислення та дій.
 Класифікація проектів:
    Найперспективнішими видами проектної діяльності на уроках світової літератури є колективні міжпредметні та надпредметні проекти, вони не тільки систематизують знання, а й забезпечують максимальне його наближення до реальних потреб життя, творчої самореалізації, розвитку особистості учнів.
  Проектна діяльність максимально спрямована на пробудження і розвиток особистості старшокласників, саме участь в проекті допомагає учням самовизначитися, вибрати власний життєвий шлях і знайти більш рівноправні взаємини з дорослими.
    Досліджуючи тему, учні розширюють свою сферу спілкування, у них з'являється шанс розбудити, розвинути і реалізувати власні ідеї, що роблять їх активними, не тільки на уроках, а й потім у житті.
     Спільна праця над проектом привчає до відповідальності.
   Андреас Папандреу (Інститут освіти, Кіпр) вказує, що проектне навчання є непрямим і тут цінні не тільки результати, а ще більшою мірою сам процес; у якому відбувається особистісне зростання учасників процесу.
     Етапи роботи над проектом:
1. Підготовка:
• Визначення теми і завдань (обговорюють предмет з вчителем, який дає необхідну додаткову інформацію).
2.Планування:
•  Вивчення джерел інформації
•  Формування уявлень про бажані результати
•  Розподіл доручень між членами команди
•  Встановлення критеріїв оцінювання роботи (вчитель пропонує ідеї).
3. Дослідження :
•   Збір інформації
•   Спостереження
•   Інтерв'ю
•   Опитування ( вчитель спостерігає, радить, побічно керує).
4. Результат:
•  Аналіз інформації
•  Формування висновків (вчитель спостерігає, радить).
5. Представлення і захист проекту:
•  Усний звіт
•  Письмовий звіт
•  Веб-сторінка
•  Схема
• Збірка творів (учні звітують, обговорюють проекти; вчитель слухає, ставить запитання в ролі рядового учасника).
6. Оцінка результатів і процесу:
•  Самооцінка.
•  Колективне обговорення (вчитель оцінює роботу учнів, якість використання джерел інформації, якість роботи).
    Під час роботи над проектом вчитель виконує наступні функції:
• Допомагає учням у пошуку джерел інформації, необхідної їм для роботи над проектом;
•   Сам є джерелом інформації;
•   Координує весь процес;
•  Підтримує і заохочує учнів;
• Підтримує безупинний зворотний зв'язок, щоб допомагати учням просуватися в роботі над проектом.
    Проектне навчання заохочує і підсилює щире прагнення до навчання з боку учнів, тому що воно:
• Особистісно орієнтоване.
• Використовує безліч дидактичних підходів: навчання у справі, незалежні заняття, спільне навчання, мозковий штурм, рольову гру, евристичне і проблемне навчання, дискусію, групове навчання.
• Має високу мотивацію, що означає зростання інтересу і включення в роботу в міру її виконання.
• Підтримує педагогічні завдання в когнітивній, афективній і психомоторній сферах на всіх рівнях - знання, розуміння, застосування, аналізу, синтезу.
• Дозволяє вчитись на власному досвіді й досвіді інших в конкретній справі, а не вдавати навчальну діяльність.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)